Середньовічний Хотин
Можна погодитись з точкою зору тієї частини дослідників, які пов’язують носіїв милоградської культури із балтськими племенами, оскільки вона підтверджується археологічними та лінгвістичними даними, але правдоподібно, що у її складі на території цього регіону перебувала й якась частина праслов’ян. На думку дослідників, проживання носіїв милоградської культури у різному етнічному оточенні спричинило певні відмінності в культурі різних регіонів милоградської етнокультурної спільноти і, внаслідок цього, виникнення локальних варіантів на території її поширення, які мали етнокультурну специфіку [1, с. 251]. В епоху пізньої бронзи на території Західнополісько-волинського регіону проживали носії тшинецько-комарівської культури, які, на думку багатьох дослідників, є першопочатковим етапом праслов’ян. Можливо, що праслов’янські нащадки тшинецького населення увійшли до складу милоградської етнокультурної спільноти в Західнополісько-волинському регіоні. На цій території до її складу можливо також увійшли й нащадки висоцької культури, які тут проживали в попередні історичні часи. На думку дослідників, милоградська культура походить від лебедівської [1, с. 251]. Але Л. Залізняк вважає, що носії милоградської культури переселились у I тис. до н.е. з Південної Балтії на Полісся, Волинь та Середнє Подніпров’я [5, с. 448]. Якщо вірною є думка Л. Залізняка, то правдоподібно, що носіями милоградської культури були західнобалтські племена. За даними дослідників, в бронзову епоху та в ранньому залізному віці на південному березі Балтійського моря проживали балтські племена: це носії прабалтської культури та носії культури західнобалтських курганів, яку представляли західні балти [6]. Археологічні та лінгвістичні дані не зафіксували проживання праслов’ян в I тис. до н.е на південному узбережжі Балтійського моря. Такі різні погляди на появу милоградської культури на території України свідчать про невирішеність цього питання.
